Шоста колона або хроніка наших "по-бед".

Якось не дуже добре в Україні зараз, а тут все про перемоги та про те, які всі вони, росіяни, погані. Прочитаєшь все це і виникає сумнів, а чи все це так? Звичайно, можна стати такими, як росіяни і вірити цьому, вже нашому, зомбуванню. Але в нас, слава господу, телебачення і інші ЗМІ не такі, як у них, дещо можнаі прочитати, і почути і зробити свої висновки, але для цього треба мати протидію масованому зомбуванню.

От кажуть - П*ята колона. Це ті, котрі в Раді, але відстоюють інтереси сусідньої держави. Але якось замовчується, що основна біда не від цього знаного ворога, основа наших "бєд" в іншій колоні, в шостій. І ця колона має чітке визначення: некомпетентність, продажність, зрада, причому всі ці якості мають одні корені і часто не завжди можна визначити, що це є.

Хроніку почнемо з Криму. Спочатку там захопили центральний орган, наказано було терпіти. Потім зявився ш зник БТР- ніякої реакції. Зявилися зелені чоловічки, почали захоплювати військові частини - ніякого супроотиву, стояти і чекати. Далі все більше і, в підсумку, Крим став "ненаш". Суспільству пояснили, що супротив був небажаний. Суспільство якось всі ці пояснення з*їло. І що ж це було, який з 3-ох перерахованих дійств?

Далі пішло продовження, вже на материковій частині. Вони все захоплювали, ми сприймали з покорою. Звичайно, Армія, яка ні на що нездатна, звичайно, батальони добровольців. Але з самого початку все пішло, як продовження кримського сценарію. Тільки батальони входили в якийсь населений пункт, як поступала команда - ні кроку вперед. Через кордон почала надходити поміч "ополченцям", телебачення супроводжувало колони по Росії, далі перехід через, на той час, ще наш кордон, десятки і сотні кілометрів по Україні - їх ніхто не чіпав. Поступово встановився парітет сил.

Владу взяв у свої руки новий президент, закінчити АТО обіцяв швидко, за тижні і ... все йшло по старому сценарію. Наші воїни при багатьох переміщеннях попадали в засідки, кордон поступово відкрили, хоча й обіцяли закрити швидко, Армія була ще якось озброєна, на батальони зброї не було. Що пише з цього приводу боєць-доброволець,Ігор Радецький родом із селища Великі Бірки, що поблизу Тернополя. 15 років тому чоловік, як і значна частина жителів Західної України, поїхав шукати кращої долі за кордон. котрий покинув роботу в Іспанії і прийшов захищати Батьківщину: "- Перша проблема на передовій – нестача сучасної зброї. Вся техніка стара (як мінімум 30 років) і працює через раз. Більше того, на складах є багато одиниць сучасного бойового оснащення, але військовим нічого не видають. У нас був випадок, коли ми поїхали отримувати автомобілі. Зайшли в ангар, а там сотні одиниць нової техніки. Вся вона стоїть нерухомо, а нас завели на задній двір і сказали: «Що заведете, те ваше». Я вважаю, що згодом нову техніку мають намір списати, а потім – продати, – каже боєць." Далі цей же патріот пише про наших командууючих: "Інша проблема української армії – зрадники. Командири просто «зливають» свої підрозділи. Бійцям відомі випадки, коли один із керівників підвів під «Град» свій загін й отримав за це 70 тис. доларів. Підрозділи підставляють під точне попадання дальньої артилерії. Саме через таку ж причину утворився іловайський котел, – Прізвище генерала, який керував операцією і допустив до такої трагедії, ми передали керівництву Генштабу й оприлюднили його у центральних ЗМІ. Тоді було завдання зібрати всі добровольчі батальйони в одному місці і просто не дати їм звідти вийти живими.". Хроніки наших , все ж, мабудь, не перемог, а "бєд" можна продовжувати, але, в цілому, всі її знають, але в нас така звичка: сприймати приємне і не помічати правди, якщо вона нам не сподобається. Але за всім цим хтось стоїть. Чому і зараз не зроблено ніяких висновків, нікого не засудили, всі або на своїх місцях, або усунуті і переведені на інші теплі? Чому вкрай непрофесійне, якщо не сказати глибше, командування продовжує командувати? Хто призначив міністра і не хоче його знімати?

Країна у край скрутному стані. Зроблені стратегічні кроки були помилковими, якщо не щось інше. Економіка не реформується і всі, хто намагається зробити кроки у цьому напрямку, змушені займатися іншими справами. Прокурор не почав ні єдиної справи проти тих, хто саботує або розпродає країну, але зразу засудив простих бійців, котрі внаслідок зради командирів спромоглися залишитись живими. Міністр зовнішніх справ, в цілому грамотний виконавець, весь свій хист використовує на те, щоб оправдати недолугі дії свого шефа. Більше як у 20 країнах немає українських послів, теплі місця законсервовані для самих відданих членів партії. Йшли постіні обстріли з боку країни, з якою є дипломатичні відносини - ні однієї ноти протесту, життя наших прикордонників нікому не потрібно.

І тут я змушений поставити пряме запитання: чи може країна, яка дуже слабка, яка змушена захищати свою землю, мати такого слабкого керманича? Звичайно, дуже складно в наш час щось змінювати, але й залишати все без змін неможливо, інакше риття окопів під Києвом стане найближчою реальністю. І коли до цього дійде, я покину свою роботу і приїду захищати Україну, але з цими керівниками виграти буде вкрай складно.

Наостанок приведу те, що намагаються донести до нас справжні патріоти.

"Донбасс — это не начало, и не конец, — Семенченко 16 сентября 2014, 23:01

Предоставить особый статус Донбассу могли еще в середине лета, но общество не было к этому готово, заявил командир батальона «Донбасс» Семен Семенченко.

«Это должно было случиться два месяца назад. Общество было не готово – и поэтому АТО было продолжено. А с народом стали работать», — написал он в Facebook, очевидно, комментируя решения парламента.

«Сначала было запугивание армией РФ, затем череда военных поражений, за которые никто не понес ответственности. Потом заговорили про угрозу применения тактического ядерного оружия. И это пугало людей еще больше», — отметил Семенченко.

«Причиной поражения были объявлены мобильные телефоны, а те, кто требовал правосудия – агентами Кремля. Потом стали заранее затыкать рты тем, кто мог в будущем сказать «Нет» и призвать к действию», — написал он.

По словам комбата, «кампании по дискредитации прошли по всем, кто был опасен», а плененные под Иловайском солдаты оставались заложниками.

«И вот они закрыли лица и проголосовали. Не важно, что думают они. Важно, что думаем мы. Если мы не дадим превратить себя в зрителей, если будем активными участниками, то Украина будет жить. Ведь Донбасс – это не начало и не конец», — написал Семенченко.

«Может быть очень трудно. Черное будут делать белым, а белое черным. Предательство интересов страны будут называть победой.

Слава Богу, в стране есть силы, с которыми надо объединяться и бороться за будущее. Спина к спине. Главное — не дать себя обмануть и забыть про цель. Не дать сделать зрителями. Все зависит только от нас. И это — игра в длинную.

Держитесь.

P.S. Я хочу мира. Но есть цена, которая дороже войны. Нужно менять систему власти. Теперь это — реальность. Теперь надо успокоится всем и четко обдумать наши шаги», — написал комбат."

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости